У статті проаналізовано процес системотворення структури Вселенського православ’я, який пройшов складний шлях свого становлення. Доведено, що з часів Візантійської імперії державна влада нав'язувала власний принцип адміністративного поділу та методи управління, формується чітка ієрархічна структура управління церквою, яка призвела до формування древніх патріархатів. Проте заснування перших апостольських спільнот відбувалося винятково на основі автокефального принципу. Встановлено, що тривале домінування древніх патріархатів у Вселенській церкві скінчилось з проголошенням національних церков. Проголошені національні Помісні церкви прагнули рівності і абсолютної незалежності, як релігійної, так й політичної. Вектор сучасної трансформації автокефальної проблематики, засвідчує відсутність загальноприйнятого механізму набуття церквою автономного статусу з його подальшою реорганізацією до повної незалежності. Досліджено, що православна церква стала важливим фактором для консалідації української діаспори, збереження їх культурної й національної ідентичності. Для православних українців одним з важливих питань була необхідність формування церковної структури. Розширення діаспори зумовило виникнення нової еклезіологічної моделі в церковному устрої, яка була обґрунтована потребами часу та особливими історичними умовами. Вона передбачає діяльність декількох єпископів різних помісних церков, що суперечить низці канонів та самій традиції православної церкви. У статті встановлено, що інституційні суперечки Помісних церков, пов’язані із межами впливу та "канонічною територією", а отже і набуттям автономного статусу, можуть бути вирішені соборним шляхом та за участі всіх православних ієрархів. Наявні підходи до вирішення автокефальної проблеми автономії та "паралельних юрисдикцій" призвели до інкорпорації неканонічних та самопроголошених утворень до визнаних церков. Зроблено висновок, що адміністративне облаштування церкви та можливості його трансформацій залежать від консенсусу між Помісними церквами. Це стимулює подальші дослідження тематики пов’язаної із церковним устроєм та можливостями набуття статусу автономії та автокефалії. Майбутні наукові розвідки щодо церковного устрою та канонічної творчості святих отців доповнять виконане дослідження.