Мета статті – визначити провідні сучасні тенденції основних галузей музичної терапії з врахуванням досвіду світових наукових шкіл. Методологія дослідження окреслюється використанням історико- культурологічного підходу до вивчення становлення та розвитку музичної терапії, а також методів аналізу та порівняння для простеження основних напрямів музикотерапії й міжгалузевих впливів вагомих наукових результатів. Результати. Доведено, що динамічність розвитку музичної терапії з часу її створення виявляє певну стабільність у нарощенні та апробації нових відгалужень. Їхня логічна поява пояснюється своєрідними «перехресними» міжгалузевими впливами та залученням на певних етапах вагомих наукових результатів із різних галузей знань, у тому числі віддалених від практичної медицини, традиційної музичної освіти, класичних музикознавства і педагогіки. Наголошено, що завдяки внутрішній диференціації окремих її складових постійно оновлюється системність галузі, яка сформована на перетині педагогіки, теорії соціальної комунікації, культурології та інших споріднених дисциплін. Визначено, що провідними у музикотерапії є медицина, психологія і педагогіка, що розвивається як інтегративна дисципліна на стику нейрофізіології, психології, рефлексології, музикознавства та інших дисциплін. Наукова новизна полягає у виявленні спільних засобів і підходів наукового пізнання музичної практики до психологічної, ментальної, поведінкової корекції людської діяльності на різних вікових етапах.