У статті досліджується соціальна політика радянської влади у період формування тоталітарної держави щодо питань охорони дитинства, боротьби з дитячою безпритульністю та проблема організації мережі дитячих будинків, їх продовольчого та матеріального забезпечення. Вказано на причини зростання сирітства на сучасному історичному етапі, звернено увагу на причини сирітства та безпритульності дітей у міжвоєнний період, актуалізовано проблему пошуку радянською владою шляхів виходу зі складеної соціальної ситуації. Надано загальну характеристику політики формування «нової» людини, орієнтованої на колективізм і суспільну реалізацію.