Sonnet as a Special Style in the Works of Neoclassicists

Abstract

Анотація. Дослідження побудоване на аналізі жанрового канону сонету крізь призму прочитання подій 20-33х рр. ХХ ст., що демонструє масштабність і небуденність сприйняття античної спадщини у творчому доробку М. Рильського та М. Зерова. Мета дослідження – крізь призму творчого генія українських неокласиків першої третини минулого століття подати нове прочитання вишуканого і суворого стилю в українській літературі. Матеріали і методи дослідження. У роботі застосовано історичний та культурологічний підходи, аби зрозуміти глибину художнього мислення і літературного доробку української неокласичної школи. Обговорення. Сонети М. Рильського і М. Зерова різняться. У Рильського припустимі відхилення від метричного тону, римування не завжди канонічне. Твори М. Зерова в більшості потребують хоча б короткого пояснення історично-культурних реалей, імен, бо менше, ніж у Рильського, пов’язані з сучасністю. Тут більше перегуків з античністю. М. Рильський не наслідував перекладацької манери М. Зерова, не був суворим копіїстом античних нормативів, проте став справжнім новатором, котрий на основі античної, української і російської класичної тематики створював своєрідні і водночас дуже прості, природні, прозорі форми. Жанровий канон сонета передбачає концептуальність. Це збалансування стабільного і змінного, це діалог із самим собою, зі світом; це краса переходу драматичних переливів поетичного змісту. Зрештою, це особливе стильове мислення, яке перевертає до себе передусім поетів раціоналістичного складу. Висновки. Сонет у контексті літературної компаративістики – це сучасне прочитання генези європейської спадщини на основі фактологічних зіставлень крізь призму генетичного, контактологічного та типологічного підходів. Відтак діапазон жанрового явища вражає своєю небуденністю і масштабністю. Говорячи словами М. Рильського, це скупі на слова елегії з витончено-відшліфованою мовою і геніально вишуканим віршем.