Мета дослідження: прослідкувати на матеріалі кількох успішних прикладів, яким чином процеси однобічного впливу сучасного західного танцю на український поступово трансформуються на двостороннє співробітництво. Методологія: історико-хронологічний метод, метод порівняльного аналізу, метод критичного аналізу. Наукова новизна: вперше систематизовано широке коло явищ, пов’язаних з міжнародною діяльністю української спільноти сучасного танцю. Висновки. Період запозичень як неминучий етап процесу у відносинах західний/український сучасний танець, завершився. Перехід від цього етапу до наступного полягав у величезній роботі з вивчення технік руху і танцю, методів композиції та інших методологічних аспектів хореографії, розроблених протягом історії сучасного танцю. Сьогодні неусвідомлені запозичення можуть свідчити лише про творчу неспроможність того чи іншого постановника. На поточний момент лідери спільноти українського сучасного танцю, серед яких Лариса Венедиктова, Руслан Баранов, Ольга Кебас, Данило Бєлкін, Антон Овчінніков, Кристина Шишкарьова та інші набули достатнього авторитету на міжнародному арт-ринку. У досліджуваний період було не тільки пролонговано зв’язки з танцювальними спільнотами Росії та Білорусі, було встановлено нові міцні відносини з танцівниками Польщі, Литви, Німеччини, Іспанії, Естонії, Норвегії, Франції, Великобританії, Сполучених Штатів Америки. Важливо відмітити, що партнерські стосунки із західним танцем складались в умовах нерівноцінної фінансової участі у спільних проектах. За відсутності інвестицій з українського боку, українські танцівники набули навичок залучення іноземних інвестицій у роботи, що реалізуються я в Україні, так і за кордоном. В результаті, вже при перших позитивних змінах в галузі культурної політики (що засвідчив перший досвід роботи Українського культурного фонду 2018-го року) спільнота українського сучасного танцю виявилась підготовленою до реалізації проектів високого рівня складності та якості при доволі помірному фінансуванні.