У статті предметом спостережень обрано художні твори, написані на початку ХХІ століття українськими письменниками, які в заголовковий комплекс винесли маркер «записки». Це «Записки пройдисвіта» (2000) Юрія Винничука, що були включені до його пізнішої книги «Груші в тісті», «Записки на зап’ястях» (2010) Лесі Воронюк, «Із вогневих рубежів (записки біженця)» (2016) Миколи Тютюнника. Завдяки наративному прийому записок автори вільно реалізували свій творчий задум, маскували (в разі потреби) своє Я за особою наратора, виявляли особисте бачення подій у країні і світі. Помітно, що ці твори написані під впливом пережитого. Незначна часова дистанція між зображеним у записках і часом їх написання призвела до емоційності, схвильованості викладу, автономності окремих записів, зроблених у різний час. Записки українських авторів початку нового тисячоліття відзначаються відсутністю канонічної форми, вільною манерою викладу, достовірністю відтвореного, як у Миколи Тютюнника, чи ігровим характером, як,...