Стаття присвячена підсумкам наукових досліджень архітектури України XVII–XVIІI ст., здійснених протягом останнього століття. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю формування історії вітчизняної архітектури та пам'яткознавства на сучасних методологічних засадах, згідно з ними вивчаються всі явища і процеси відповідної доби в межах сучасної території держави, незалежно від етнічного, конфесійного чи державного походження тих чи інших явищ і артефактів. Метою дослідження є узагальнення результатів вивчення історико-архітектурного процесу у добу Гетьманщини, у т. ч. уточнення етапів розвитку архітектури; виявлення регіональних особливостей; встановлення ролі і місця архітектурної спадщини доби Гетьманщини в подальшому розвитку української архітектури та урбаністики та її місця в контексті розвитку европейської архітектури. Методологія дослідження полягає в застосуванні методів теоретичних досліджень, а саме історичного методу при системному підході, коли об'єкт вивчення – архітектура певної епохи – розглядається у виникненні і розвитку. Системний підхід полягає в комплексному вивченні об'єкта як певної єдності багатоелементної системи, для вивчення якого застосовано методи структурно-генетичного аналізу та синтезу з декомпозицією системи на підсистеми, які досліджуються автономно, з подальшим їх узгодженням. Наукова новизна полягає у виявленні закономірностей становлення і розвитку архітектури України в добу Гетьманщини, визначенні характеру та основних особливостей цих процесів, з’ясуванні регіональних відмінностей, визначенні європейського та євразійського контексту розвитку архітектури в тогочасній Україні. Результати і висновки дослідження дозволяють розглядати архітектуру України як самостійне явище, а не як похідну від архітектури Московського царства, Російської імперії чи маргінальне явище центральноєвропейського архітектурного процесу. Доведено високий рівень самодостатності української архітектури на основі розвитку і трансформації автохтонних традицій та вибіркового засвоєння досвіду інших культур. Переглянуто наявні в науці некоректні уявлення щодо визначення панівної стилістики архітектури як барокової. Доведено одночасне існування двох стильових течій – суто барокової, західного походження, і ренесансно-барокового синтезу, що став наслідком розвитку автохтонних архітектурних традицій.