В статті аналізується літературно-документальне дослідження відомого українського письменника діаспори Уласа Самчука (1905–1987) «Живі струни. Бандура і бандуристи» з позицій музичного джерелознавства. Розглянуто структуру і напрями тематичних пошуків роботи У. Самчука, що були зініційовані вивченням феномену найвідомішого колективу української діаспори – Капели бандуристів імені Тараса Шевченка (США). Відзначено актуальну досі філософсько-естетичну сферу книги, зумовлену розумінням кобзи-бандури як яскравого символу української культури, а кобзарства – як її традиційного феномену. Мета дослідження полягає в аналізі літературно-наукового доробку Уласа Самчука «Живі струни» з позиції сучасного музичного джерелознавства. При цьому актуальним видається вирішення таких завдань: визначити структуру і напрями тематичних пошуків і досліджень, здійснених письменником у роботі; здійснити хронологічну класифікацію матеріалу; окреслити філософсько-естетичну сферу книги; з’ясувати значення роботи У. Самчука у порівнянні з іншими джерелами досліджень бандурного мистецтва України й діаспори. Методологію дослідження визначає використання історичного, джерелознавчого, компаративного, аксіологічного і культурологічного підходів, а також відповідних їм методів. Зокрема, історико-хронологічний метод використаний для розгляду послідовності й етапів створення дослідження У. Самчука, аксіологічний – для визначення його мистецької цінності, компаративний – для порівняння з іншими роботами дослідження кобзарства і бандурного мистецтва, джерелознавчий та культурологічний підходи сприятимуть різностороннім аспектам аналізу досліджень творчої діяльності бандуристів у світовому культурному просторі. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні місця і значення роботи У. Самчука в контексті джерелознавства наукових досліджень бандурного мистецтва України і діаспори, а також у характеристиці літературно-публіцистичного стилю письменника у його культурологічній праці про кобзарство. Висновки. У роботі У. Самчука інструмент бандура виступає національним символом, що об’єднує українців теренної та еміграційної її частин крізь час і простір, а кобзарство – особливою верствою народу, яка володіє «силою відродження» в усі періоди історії і на різних континентах. Основними напрямами дослідження письменника слід вважати: історично- хронікальний, філософсько-естетичний, виконавський, репертуарний. Робота У. Самчука за інформативною насиченістю та хронологічною послідовністю може слугувати не лише історією створення і діяльності Капели бандуристів ім. Т. Шевченка, але і своєрідною енциклопедією всього кобзарства минулого і сучасності, України і діаспори. Відзначено, що у порівнянні з іншими джерелами досліджень бандурного мистецтва, робота Уласа Самчука відзначається синтезованим підходом до висвітлення кобзарства як невід’ємної частини культури і менталітету української нації, потужним засобом формування самоідентифікації українців світу. Автор об’єднує гносеологічний, історичний, фольклористичний, літературно-публіцистичний, музикознавчий аспекти в аналізі бандурного мистецтва протягом всіх етапів його функціонування.