Abstract
Розкриті питання інкорпорування терміна «документ» в російські законодавчі акти XVIII – першої половини XIX століть. На підставі аналізу первинних джерел здійснено спробу реконструкції процесу формування правових поглядів на документ у російській правовій традиції. Розглядається зародження перших уявлень про документ як самостійний вид судового доказу в Росії на початку XVIII ст. Показана процедура формування правових властивостей документа як різновиду судового доказу через інституціоналізацію письмових комунікацій у судовій сфері.Виявлено, що процес формування правових уявлень про документ проходив у рамках інституціоналізації письмових комунікацій, що включало в себе захист від службової фальсифікації, нормативну регламентацію процесів створення документа та його руху впродовж усього життєвого циклу, а також регламентацію формуляра документа. Акцентовано значення формування уявлень про експертизу автентичності документа та його пріоритетність як судового доказу, обґрунтована роль у цьому процесі переведення письмових комунікацій у правовій сфері під контроль держави.Встановлено, що до середини XIX століття в цивільному праві документ почав розглядатися як різновид письмових записів, довіру до яких було забезпечено на інституційному рівні, що давало змогу використовувати документ у цивільному судовому процесі як незаперечний доказ, що має перевагу перед релігійною клятвою та показаннями свідків. Саме в правовому контексті документ починає застосовуватися у сфері справочинства.