Представлена стаття присвячена розгляду двох питань: культури ведення наукової дискусії і аргументам за і проти теорії про усний документ у сучасному документознавстві.На основі аналізу основних тез, викладених у статті «Про «лівий» і «правий» ухили в російському документознавстві» (2019), розкриваються і зазнають критики основні теоретичні тези Є. О. Плешкевича. Виражається незгода з фактом існування яких би то ні було ухилів у документології. Відзначається, що розширене розуміння документа, як і документософське його трактування, свідчать лише про наявність різних поглядів на те чи інше наукове питання. Відстоюється теза щодо права вченого на власне бачення предмета документології і відсутність у нього права вважати ухильниками незгодних із собою.Приписування ухилів передбачає, що йде прямим неухильним курсом тільки сам критик, самовільно перебравши на себе право розглядати інших, як ухильників з правильного шляху. Показано, що фактично критика Є. О. Плешкевича безпідставна і до того ж суперечлива у своїй суті.Наводяться додаткові аргументи на користь поняття «усний документ», всезагальної властивості конвенційності документа, необхідності розробляти загальну теорію документа. Висвітлюються сучасні наукові погляди на питання усного документування. Підкреслюється правова спроможність статусу усного документа, відома з часів римського приватного права, яким виокремлювались вербальні і літеральні (письмові) договори. Констатується юридична сила усних угод і договорів.Обґрунтовується позиція, згідно з якою предмет документології виводиться за рамки області бібліотекознавства та бібліографії, а...