Українському читачеві пропонується перший переклад українською мовою збірки Лу Сюня “Дикі трави” (“野草”), до якої входять двадцять чотири короткі ліричні мініатюри, написані в період з 1924-го до 1926 року. “Дикі трави” – це відгук на різні події життя Китаю, це пошук відповіді на виклики часу, це експерименти із синтаксичними побудовами фраз, порушення граматичних норм, повтори, несподівані кінцівки, через які прочитується напружене внутрішнє життя письменника. Перекладач ставить собі завдання не тільки передати зовнішні події твору, а й по можливості зберегти інтонацію тексту, якою передається настрій автора: від похмурого песимізму, від прямого погляду на потворність, від іронічного і смішного до ніжного, чуйного, тонкого погляду на природу та людину. Тому перекладачеві важливо зберегти особливості синтаксису, повтори, ключові слова тексту, щоб не втратити індивідуальний авторський стиль. У китайських школах та університетах твори Лу Сюня читають, вивчають, коментують, вчать напам’ять, пишуть есе на різні теми. Але, напевно, він усе ще залишається непрочитаним автором сучасної китайської та світової літератури, який, на думку відомого письменника Юй Хуа, для багатьох сприймається як ім’я загальне – “лусюнь”: тим, про кого всі чули, вважають авторитетом, але не читають. Тексти Лу Сюня в різному віці сприймаються по-різному, те, що спочатку здається заплутаним, пізніше – геніальним прозрінням. За Лу Сюнем можна визначати психологічний вік читача. Лу Сюнь – модерніст, він не тільки працює з новою літературною мовою байхуа, а й експериментує з художньою формою, використовує незвичні синтаксичні звороти, які потім стають частиною сучасної стандартної китайської мови. Усі тексти дуже різні: у найкоротшому трохи більш ніж 280 ієрогліфів, у найдовшому – 2533 знаки. Зіштовхування різних полюсів, піднесеного та низького, сміливості та боягузтва, світла й темряви, правди і брехні, життя і смерті, співчуття та байдужості, прекрасного та непривабливого – між одним та іншим зростають дикі трави Лу Сюня.