При вивченні професійних культур, як особливих систем смислів, які поділяє спільнота людей, що працює на промисловому підприємстві, постає запитання: у який спосіб нова людина у професійному співтоваристві або організації отримує і закріплює знання про певну культуру, тобто формує власний професійний дискурс? Для цього існують уже сформовані соціальні механізми професійного, як-от символи, міфи, ритуали, мова та контроль. Як носія професійної традиції представлено виробничу спільноту – робітників машинобудівних заводів у 1970–1980-х рр. Запропоновано розглянути внутрішні просторові маркери символічного через аналіз заломлення пам’яті у персональних біографіях машинобудівників. Мова йде про внутрішній простір професії, до якого доступ чужинців був обмежений. Ця локація збігається із поняттям «професійної чистоти», що дає можливість уникати не пов’язаних із професією тем. Саме такий тип комунікації переважає у робочому цеху, з актуалізованим контролем повсякденних взаємодій у межах професійного. Результати дослідження дають змогу стверджувати, що символічне, як маркер професійного, було водночас і дискурсом професійної прагматики та статусу, і об’єктом прив’язки ритуалів консолідації для підтвердження спільноти працівників, і регулівною проекцією соціального контролю. Очевидно, символічне у професійному дискурсі машинобудівників не обмежувалося пізньорадянським хронологічним контекстом і не було новим, але поставало таким, яке пересічна людина приймала та була в ньому впевнена.Матеріал надійшов 08.03.2020