Метою дослідження є виявлення жанрових та структурних особливостей туркменських епічних пісень. Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання, як: опис локальних шкіл епічного розповідання, виявлення стильових особливостей співаків-розповідачів, аналіз епічних пісень з метою розкриття їхніх жанрових та композиційних особливостей. Методологія дослідження. У роботі використовується переважно порівняльно- історичний метод дослідження. Уперше в туркменській науці епічні жанри вивчаються комплексно, включно із прозовими та поетичними текстами, пісенною структурою та мистецтвом розповідачів. Наукова новизна. Виявлено, що носіями усної професійної творчості в Туркменістані є бахші, котрі продовжують творчі традиції огузських озанів, найбільш ранні зразки мистецтва яких відносяться до періоду тюркських каганів. Окрім епосів «Гьорогли» та «Горкут ата», спадщину туркменських розповідачів складають багаточисленні дестани. Основним структурним елементом у дестанах є епічна пісня, для композиції якої типовою є куплетна форма. Епічні пісні класифікуються на вступні, серединні та завершальні, кожній групі притаманні конкретні функції. Висновки. Доведено, що найвищим досягненням туркменської народної творчості, в якій знайшли відображення національні риси, високі духовні, моральні та патріотичні ідеали народу, є мистецтво епічних розповідачів. Усне розповсюдження епічної творчості сприяло збереженню низки атрибутивних прийомів мистецтва і виразних можливостей музичної мови. Загалом у дослідженні здійснено лише перший крок до вивчення епічної спадщини туркменів, у якій ще багато білих п’ятен. Епічні пісні, що становлять собою стійкі структури, в устах різних розповідачів варіюються, підкреслюючи індивідуальну особливість кожного виконавця. Отже, народна пісня є основою, яка фокусує в собі стиль виконання не лише конкретного дестанчі, а й цілої школи.