Мета дослідження – з’ясувати роль технології в мистецтві загалом та в театральному зокрема. Передумовою для такої постановки питання є той незаперечний факт, що мистецтво, що розглядається як художня творчість, становить собою один із різновидів виробництва. Ця істина зафіксована в мовній практиці: предмет мистецтва – артефакт (від лат. art (мистецтво) та facio (робити, виробляти) – у нас здавна називається твором, виробом, продуктом, тобто результатом продукування, виробництва. Як особливе («духовне», до того ж – художнє!) виробництво, мистецтво в цілому, а сценічне зокрема, має всі сутнісні ознаки «виробництва взагалі», в тому числі економічні, організаційні й технологічні. Методи дослідження. Історичний – для дослідження еволюції форм виробництва (в тому числі художнього); системний – у розгляді твору мистецтва як особливої, «закритої» системи взаємодії його складників – світоглядних (ідеологічних), психологічних і техніко-технологічних; загальнонаукові аналізу й синтезу – для побудови наукової концепції мистецтва як засобу пізнання, самовираження й творення. Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше доводиться особливе значення в мистецтві технології створення мистецького твору. Визначаючи, як і в звичайному виробництві, тобто у виробництві матеріальних благ, форми суспільної організації праці (індивідуальне виробництво, кооперація, мануфактура, фабрика, індустрія), технологія художньої творчості, більше того, характеризує специфіку кожного виду мистецтва з його «ремісничого», «промислового» боку. Висновки. Розгляд мистецтва як виробництва (духовного, до того ж, – художнього, проте – виробництва!) і технології як логіки цього виробництва, доводить, що технологія не тільки не «ворожа» мистецтву, а, навпаки, – глибоко притаманна йому: усвідомлена в своїй закономірності, вона становить собою поетику мистецтва і визначає специфіку кожного виду мистецтва з його практичної, «ремісничої», сторони.