Вітаїстична модель міста в українській художній прозі 1920-х років.

Abstract

У статті досліджено тему урбанізму в українській модерністській художній прозі 1920-х. Проаналізовано художню модель міста як культурно-естетичний простір у контексті історіософської теорії «присмерку Європи» Освальда Шпенглера. Письменникимодерністи – А. Любченко, М. Хвильовий, Г. Шкурупій, О. Довженко, Ю. Яновський та ін., звертаючись до філософської парадигми культура/цивілізація, виражають власні самобутні ідеї та соціальну мудрість у художньому осмисленні конкретного національного буття. Вони вірили, що місто поступово сформує новий тип людського світосприймання, адекватний раціонально організованій економіці. Українську майбутність змодельовано як гармонійну й завершену цілісність, як природний і цивілізаційний едем, де поєднано духовність і технологічні досягнення.