Сценічна практика Йосипа Гірняка в контексті березільської системи виховання актора

Abstract
Мета статті – висвітлити ключові моменти формування універсальної виконавської манери Й. Гірняка й акцентувати на важливості розвитку творчого інтелекту митця; популяризувати постать Й. Гірняка як репрезентанта березільської системи виховання актора серед молодих науковців, практиків сцени, студентів-акторів та ін. Методологія дослідження. Процесові дослідження сприяли аналітичний (осмислено постать Й. Гірняка в межах березільської системи виховання актора), історико-біографічний (проаналізовано суспільно-політичні передумови й естетико-художні вектори того часу, що вплинули на формування творчої особистості митця) та зіставно-типологічний (диференційовано виконавський доробок за принципами існування в ролі) методи. Наукова новизна полягає в розширенні уявлень про процеси формування виконавської манери Й. Гірняка на березільській сцені. Особливу увагу приділено аналізу тих імперативів-настанов Леся Курбаса, що вплинули на розвиток інтелектуальних і смислотворчих чинників у роботі актора. Висновки. Акторська образна мова Й. Гірняка березільського періоду (1922–1933 рр.) відрізнялася особливою стилістичною гнучкістю, що давало митцеві змогу працювати в різних жанрах, драматургічних реаліях, естетичних системах. Розгляд творчого шляху актора засвідчив, що його сценічна практика відбивала процес виховання березільців на засадах педагогіки Леся Курбаса.