Ottoman-Russian Diplomatic Confrontation during the Second Balkan War 1913

Abstract

На основі британських, німецьких, французьких та російських документів досліджено витоки, перебіг та наслідки дипломатичної боротьби між Російською та Османською імперіями, спричиненої грубим втручанням Петербурга в міжнародні відносини на Балканах. Показано, що в період Першої Балканської війни 1912–1913 років Росія активно, хоча й безуспішно, докладала величезних дипломатичних зусиль, для того щоб спонукати болгарську армію відмовитися від оволодіння Адріанополем, який на той час перебував під османським контролем, оскільки розглядала Болгарію як свого безпосереднього конкурента в потенційній боротьбі за оволодіння Константинополем та чорноморськими протоками Босфором та Дарданеллами. Розглянуто, як протягом Другої Балканської війни, вже навпаки, російське самодержавство намагалося, шукаючи спільників поміж європейських держав, завадити поверненню Адріанополя під османський контроль, не бажаючи вже зміцнення позицій султана поблизу Босфору та Дарданелл і розглядаючи їх як свою потенційну здобич. Проаналізовано весь інструментарій тиску Петербурга на османський уряд, зокрема погрози здійснити військово-морську операцію в Чорноморських протоках або захопити частину турецьких азійських володінь, а також спонукати російського союзника Францію відмовитися від подальшого кредитування Османської імперії. Доведено, що така непослідовна та агресивна російська політика на Балканах зумовила те, що Османська імперія, як і Болгарія, активно шукала собі союзників для протистояння цим зазіханням, швидко зближувалася з Німеччиною і згодом вступила в Першу світову війну на її боці. Зазначено, що, шукаючи партнерів для протистояння цій російській експансії, османський уряд згодом досить успішно співпрацював з українським визвольним рухом, передусім Спілкою визволення України, яка мала представництво в Константинополі, та на офіційному рівні заявив про підтримку визвольних змагань українського народу проти царського самодержавства.