Актуальність дослідження взаємодії в освітньому середовищі в контексті розвитку громадянської компетентності молоді визначається необхідністю поглиблення уявлень про соціально-психологічні чинники розвитку громадянської компетентності та формування соціального середовища, сприятливого для розвитку громадянських компетентностей молоді. Метою статті є презентація висновків теоретичного аналізу підходів до коцептуалізації громадянської компетентності та її розвитку в освітньому просторі, а також окреслення вихідних концептуальних положень для емпіричного дослідження проблеми взаємодії в освітньому середовищі як чинника розвитку громадянської компетентності молоді. Звертається увага на необхідність урахування особливостей сучасної соціальної ситуації, зумовленої пандемією COVID-19, та наслідків, які вона має для соціальної взаємодії в цілому та взаємодії в освітній громаді зокрема. Результатом дослідження є визначення громадянської компетентності як «умотивованої здатності» (за Дж. Равеном) особистості ефективно діяти задля реалізації своїх громадянських прав та свобод, яка визначається такими основними компетентностями: здатністю та готовністю діяти в демократичний спосіб, відповідально поводитися в конфліктних ситуаціях та долати суперечності, спричинені соціальними, культурними, релігійними та іншими відмінностями. Як ключові ознаки практик взаємодії в освітньому середовищі, що сприяють розвитку громадянської компетентності, визначено демократичність, соціальну відповідальність, повагу та інтерес до «іншого», налаштованість на пошук взаємовигідних рішень у конфліктних ситуаціях. Перспективи практичного застосування результатів дослідження пов’язані з описаними механізмами розвитку громадянських компетентностей: навчання через спостереження, прийняття та поділяння думки, розвиток громадянської ідентичності, рефлексія щодо громадянських питань, зобов’язання перед громадою, прихильність та залучення, фасилітація громадянської діяльності.