У теоретичній фізиці проблема інерції була і залишається дискусійним питанням, оскільки походження джерела сили інерції лишається невідомим. Представлений у роботі розв'язок ототожнює інерцію з опором енергетично від’ємного простору. У отриманому виразі для прискорення інерції немає залежності від маси. Тому спроби з'ясувати фізичну сутність інерції в рамках сучасних теорій гравітації виявилися неуспішними. У пропонованому варіанті інерція — це властивість енергетично негативної частини просторово-часового континууму без зовнішніх впливів на тіло забезпечувати його стан спокою або рівномірного прямолінійного руху, а за наявності зовнішніх сил перешкоджати зміні швидкості тіла. Тобто, інерція є властивістю самого простору. Вивчення інерції у даній роботі проводиться у межах наступної наукової парадигми. Всесвіт розглядається як енергетично нейтральна система, позитивна частина енергії якої представлена речовиною та випромінюванням і, відповідно, часовоподібним континуумом, а негативна – рівномірно розподіленою в просторі енергією античастинок, що забезпечує існування просторовоподібного стану континууму. Використовується властивість взаємної доповнюваності руху у просторі та руху у часі. Зокрема, що квадрат швидкості руху тіла вздовж світової лінії дорівнює сумі квадратів швидкості вздовж просторової та часової осей координат. З використанням цієї властивості обґрунтовується, що сила, яка діє вздовж просторової осі координат, супроводжується появою сили вздовж часової осі протилежного напрямку або сили інерції. Сила інерції направлена на повернення континууму в енергетично мінімальний світлоподібний стан. Прискорення інерції розглядається як сила опору просторовоподібного стану континууму (простору) силі, що з'явилася в часовоподібному його стані (в матеріальному світі). Обчислення прискорення інерції потребує зміни в системі координат: просторова вісь координат стає часовою та, навпаки, часова - просторовою. Це означає, що прискорення інерції пов'язане з тією частиною будови континууму, яка називається просторовоподібним світом, тобто з простором. А оскільки прискорення інерції має протилежний знак звичайному прискоренню, то воно інтерпретується як сила опору простору прискореному руху тіла, тобто як прискорення інерції. Показано, що в початковий момент руху прискорення інерції переважає і тіло, замість прискоритися вперед при додатному значенні звичайного прискорення, рухається назад, а при гальмуванні, навпаки, продовжує рухатися вперед. Цей ефект пояснюється релятивістською природою часу і тим, що прикладання сили переводить тіло з часовоподібного світу до просторовоподібного світу зі зміненою системою координат. Відповідно змінюються і причинно-наслідкові відносини. Прикладена до тіла сила спочатку змінює швидкість руху вздовж часової осі координат, і ця зміна є причиною зміни швидкості руху тіла вздовж просторової осі. Іншими словами, за наявності сили, що впливає на тіло, первинним є рух у часі, а рух у просторі вторинним.