Стаття присвячена теоретичному аналізу проблеми і сутності феномена психічного пересичення, його проявів і механізмів та ролі в життєдіяльності людини і суспільства. Аналізується рівень розробки та спектр застосування відповідної категорії в психологічних дослідженнях з моменту її входження у науковий обіг (починаючи з робіт учениці К.Левіна А.Карстен) до цього часу. Вводиться поняття «дефіциту смислу» («знесмислення»), обгрунтовується його роль у виникненні (зародженні) і розвитку стану психічного пересичення та досліджується його вияв у деструкції діяльності. Розглянуто ці прояви в різних видах діяльності, проаналізовано характер взаємодії афективних, когнітивних і конативних процесів у розгортанні стану психічного пересичення. Показано, що, згідно нових даних, процеси пересичення мають суттєвий вплив не лише на діяльність, а й на людські стосунки, інші суспільні процеси і явища, а також на мікропроцеси когнітивної сфери – що відкриває нові горизонти в розумінні закономірностей функціонування людської психіки та у вирішенні ширшого кола проблемних питань життєдіяльності людини. Встановлено, що цей вплив має неоднозначний смисловий характер (як несприятливий і шкідливий, так і, за певних умов, корисний, конструктивний), на підставі чого зроблена спроба складнішого трактування функції психічного пересичення в життєдіяльності людини і суспільства. Зокрема, висловлено припущення щодо можливості виконання психічним пересиченням як ролі захисного механізму психіки з функцією руйнування необгрунтованих – неосмислених або неактуальних процесів, дій, відносин, так і деструктивної тенденції до руйнування важливих складових людського функціонування внаслідок їх недостатнього осмислення – через недостатнє усвідомлення їх значущості на тлі їхньої реальної складності чи через недостатній рівень розвитку саморегуляції.