Abstract
Р. Хаїм Елазар Шапіра з Мукачева належав до числа найвпливовіших цадиків першої половини XX ст. У цей буремний історичний період, що позначився руйнацією традиційних підвалин, питання з’ясування засадничих принципів взаємодії цадика з громадою набуло особливої гостроти. У його розробці мукачівським ребе поєднувалися дві радикально протилежні тенденції: з одного боку – заклики до відданості ідеалам давнини, з другого – проповідь заходів, які мають прискорити прихід месії, що зазвичай засуджувалося рабинськими авторитетами. Згідно з поглядами р. Шапіри, визволення єврейського народу може відбутися будь-якої миті завдяки праведним діянням громади вірян. Жодні визначені згори терміни перебування у вигнанні не мають принципового значення. Панування сил темряви у світі триває лише з причини непослідовності широких мас вірян. Ба більше, безсмертні за своєю природою цадики помирають суто внаслідок гріхів їхніх послідовників. Період Першої світової війни та злидні повоєнних років р. Шапіра сприймав як часи злиднів, що згідно з пророцтвами, мають передувати встановленню царства месії. Виходячи з цього він вважав, що за таких обставин цадик не має молитися за припинення цих бід, бо це призведе до відтермінування омріяного часу визволення єврейського народу та взагалі всього людства. Громада має розуміти таку позицію свого духовного пастиря, загалом непритаманну хасидизму, та підтримувати її. Мукачівський ребе вважав також, що саме йому вдалося повалити режим російського царату та Австрійської і Німецької імперій завдяки зверненню до Бога, належно підтриманому громадою. Загалом доктрина р. Шапіри являє собою цікавий приклад поєднання традиційної концепції месіанського визволення з ідеями революційних рухів сучасної доби. Відповідно, у ній поряд з піднесенням вождя належна роль відводиться також активності мас. Такий стан справ своєю чергою визначає специфіку взаємин цадика зі своєю громадою.

This publication has 4 references indexed in Scilit: