Мета статті – розкрити особливості функціонування цифрових колекцій у сфері культурної спадщини. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системного підходу до опрацювання проблеми оцифрування об’єктів культурної спадщини та музейної практики. Наукова новизна одержаних результатів полягає в актуалізації проблеми функціонування цифрових колекцій культурної спадщини в культурологічному контексті, констатації розширення цифрового канону у сфері культурної спадщини. Висновки. Наголошено, що невідповідність масштабу оцифрованого контенту реальній кількості неоцифрованих і неопублікованих творів культури та мистецтва порушує важливі питання про те, хто вирішує, які твори будуть опубліковані, увійдуть у науковий та освітній обіг, розширять цифровий канон і слугуватимуть джерелом натхнення для широкої публіки. Стає очевидним діапазон проблем розвитку цифрових колекцій та агрегаторів цифрового контенту у сфері культурної спадщини. Цифрові публікаційні платформи мають сприйматися як первинні джерела, що відображають культурницькі, політичні та соціальні проблеми сучасної епохи і виявляють онтологічні й епістемічні прогалини в сприйнятті культурної, етнічної та соціальної приналежності. Аналіз концептуальних і методологічних підходів до розвитку сучасних цифрових технологій у сфері культурної спадщини, що визначили цифровий поворот для всіх сучасних культурних процесів, дає змогу зрозуміти основні закономірності й тенденції, пов’язані з фіксацією, аналізом і трансляцією культурної спадщини на сучасному етапі. Критичний аналіз цифрових інфраструктур уможливлює культурологічне дослідження цифрового повороту у сфері культурної спадщини, для того щоб з’ясувати можливості й обмеження цифрових технологій під час аналізу, публікації та поширення текстових і візуальних матеріалів, що демонструють твори культури та мистецтва.