Статтю присвячено традиції виконання вокальної музики в українських перекладах. Актуальність роботи пов’язана, з одного боку, із незгасним інтересом до вокальних перекладів в мистецькому середовищі, а з іншого – браком узагальненої інформації і теоретичних розробок, і, як наслідок – виникненням і побутуванням навіть в професійних середовищах різного роду міфів, що стримують творчу ініціативу митців та мистецьких колективів і загалом гальмують процес розвитку та оновлення української оперної та камерно-вокальної сцени. Мета роботи – дослідити традицію українських вокальних перекладів у контексті сучасних тенденцій у вокальному мистецтві України та світу, систематизувати інформацію щодо видань таких перекладів та використання у виконавській практиці. Методологія дослідження включає комплекс емпіричних та аналітичних методів – збір та опис інформації, статистичний аналіз зібраної інформації, а також порівняльний аналіз з подібними явищами світового мистецького сьогодення. Наукова новизна роботи полягає у комплексному висвітленні питань функціонування українських вокальних перекладів, систематизації даних, що представлені у джерелах розрізнено, вперше досліджується доробок сучасних українських майстрів вокального перекладу – В. Яковчука, Ю. Гершунської, Ю. Отрошенка, поглиблено теоретичні положення щодо основних вимог до вокального перекладу. Висновки. Відродження українських вокальних перекладів можливе за умови комплексного підходу, що включає концертну діяльність, публікацію нот, відеозаписів, збір інформації про такі артефакти в минулі десятиліття та проведення наукової роботи. Появу окремих проектів, спрямованих на відродження такої традиції можна розглядати як в контексті патріотичної хвилі відродження української культури, так і в контексті загальносвітової тенденції до опанування класичною спадщиною і пошуку нових її інтерпретацій.