Визначення перспектив примирення на різних стадіях насильницького конфлікту постає наразі актуальним питанням, оскільки вже під час конфлікту закладаються підвалини пост-конфліктного врегулювання, від якого залежить ефективність примирення та можливість розбудови миру в майбутньому. Метою роботи є дослідження особливостей взаємодії як між сторонами впродовж глибинного міждержавного конфлікту, так і між сторонами впродовж громадянського конфлікту в межах держави. Застосувавши системні, аналітичні і компаративні методи, автор характеризує політичне примирення як довготривалий суспільно-інклюзивний процес, який покликаний трансформувати невдоволене співіснування сторін конфлікту у спільну політичну участь у суспільних інституціях і політичних процесах за допомогою поступового виховання поваги як до нових інституцій, так і до колишніх ворогів. Чотири складові примирення – мир, справедливість, правда і прощення, – мають бути взаємопов’язані в цьому процесі. У результаті дослідження автор визначає обов’язковими елементами взаємодії між сторонами впродовж і після насильницького конфлікту суспільно-психологічні засоби сприйняття і трактування минулого та майбутнього, розбудову позитивних відносин і переформатування в них культурно-ціннісної парадигми, а також трансформацію соціально-економічної реальності. У висновках виявлено, що ідеальної моделі чи досконалого методу примирення після насильницького конфлікту не існує, тому у кожному конкретному випадку особливості примирення залежать від здатності сторін творчо та ефективно підходити до процесу примирення, від їхньої здатності...