Актуальність. Наше століття вносить свої корективи в розуміння процесів, що відбуваються як усередині досліджуваних культурних утворень, так і в орбіті їх взаємодії одне з одним, що особливо актуально в період перехідних і кризових управлінських тенденцій на зламі тисячоліть. Мета і методи. Мета статті – у визначенні загальнолюдської значущості східної і західної культурно-цивілізаційних і державно-управлінських традицій, а також можливості їх органічного синтезування в українську модель суспільного менеджменту. Методологічною основою дослідження стали аналіз, синтез, історичний, діалектичний, абстрактно-логічний і системно-структурний метод із залученням компаративістики. Результати. Дослідження проведено не в традиційному ключі ретроспекції історичних конотацій і парадигм, а насамперед у формі вивчення синергетичної складової надбудовних механізмів, тобто осмислення найбільш значущих метафізичних детермінант, які мають істотний вплив на всі сфери культурної, суспільно-політичної та управлінської діяльності сучасного Заходу і Сходу. Як зразково-передові практики менеджменту задіяні японська та американська моделі. Висновки та обговорення. Незважаючи на консервативність націоналістичних традицій і релігійного укладу, Схід виявився більш гнучким і рухомим у питаннях менеджменту державних та суспільних організацій. Слов’янська культура на світоглядному рівні увібрала в себе разом із кордоцентризмом, екзистенційністю та інтровертністю Сходу раціоналізм, прагматизм і персоналізм Заходу. Як наукову новизну запропоновано синтез індивідуалістичної американської й колективістської японської моделей управління, а також їх подальшу інтеграцію в українські адміністративні та соціально-психологічні матриці управління персоналом. Практичне значення роботи полягає в можливості застосування цих розробок у діяльності суб’єктів господарської та соціокультурної сфери