У статті, на основі етнографічних описів кінця ХІХ – першої половини XX ст. та наявної історіографії, проаналізовано значення «забав при мерці» у контексті ритуального процесу зміни статусу індивідуума під час поховального обряду. Спираючись на структурно-семантичний, семіотичний і типологічний підходи, автор окреслив причини побутування уявлень про необхідність здійснення «забав при мерці» у системі ритуальної зміни стану людини. Встановлено, що це дійство було основним елементом ритуальної драми, що базується на бінарній опозиції космос/хаос (тут і там). Забави при мерці демонстрували лімінальність осіб, які брали участь у поховальному обряді, а також - проникнення «хаосу» до звичного для людей світу. Окрім того, описано та схарактеризовано основні види ігор, що здійснювалися під час похоронів, виділено їх типологічний поділ відносно семантичного навантаження, проаналізовано основні маркери локусу та дійових осіб ритуального процесу: нічна пора доби, перебування в окремих приміщеннях, антиповедінка, травестія, побиття, сліпота.