Мемуарний твір С. Єфремова «Про дні минулі (спогади)», написаний понад 100 років тому, серед іншого розповідає про взаємини автора з цензурою, переконливо доводячи її реакційну роль у Російській імперії. Метою статті є на матеріалі мемуарів С. Єфремова 1920–1921 років з’ясувати роль російської царської цензури в блокуванні україноцентричних матеріалів, написаних згаданим автором та його однодумцями; показати постаті цензорів, розкрити мотиви їхньої діяльності та роль у перешкоджанні створенню україномовної журналістики. Перша згадка про цензуру в спогадах С. Єфремова пов’язана зі знайомством з відомим українським письменником І. Нечуєм-Левицьким, який навчився обходити цензуру. Наступна згадка про неї пов’язана зі створенням наприкінці ХІХ ст. видавництва, яке пізніше стало називатися «Вік». Тут С. Єфремов став свідком роботи з цензурою своїх товаришів. Київські цензори чинили немало перешкод україномовному видавництву, відхиляючи більшість рукописів, покреслених червоним кольором. У «Киевской Старине» С. Єфремову довелося вже самому безпосередньо мати справу з цензурою. У нього сформувався власний досвід роботи з цензорами, чого він не мав під час праці у видавництві «Вік». Документальний твір «Про дні минулі (спогади)» розповідає, що статті їхнього автора через гостроту і політичну спрямованість перебували під особливим контролем цензури, а тому керівнику «Киевской Старины» В. Науменку доводилося їх суттєво редагувати, перш ніж подавати до цензурного комітету. Першою статтею С. Єфремова, правомірність якої автору особисто довелося відстоювати в цензурному комітеті, була праця про П. Грабовського, що була надрукована в другому номері «Киевской Старины» за 1903 рік. Цензор суттєво вплинув на статтю С. Єфремова. Вона з’явилася без кінцівки і з великими купюрами, внаслідок чого суттєво постраждав її зміст. Проте сам автор набув певного досвіду спілкування з цензурою. Наступна його праця про святкування з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві була надруковано без змін, оскільки цензор підписав її, не читаючи. Вона викликала особливий резонанс і переполох у владних структурах. Унаслідок цієї публікації цензора було звільнено з посади із-за нехтування своїми обов’язками. Мемуари дозволяють дізнатися імена кількох київських цензорів, з якими мав справу автор спогадів. Серед них – Бутовський, Глібов, Сидоров, Никольський, Флоринський, Булгаков. У двобої з цими чиновниками загартовувався світогляд С. Єфремова, уміння відстоювати інтереси українського народу. Він набирався досвіду як обходити цензуру.