У статті розглядається феномен «довіри до себе» як один з найважливіших компонентів смисложиттєвого самовизначення. Проходячи спочатку вікові, а далі й особистісні кризи, людина так чи інакше задає собі питання «Хто я? Для чого я живу?». У процесі дорослішання ми шукаємо орієнтири для наслідування, але як зрозуміти, що саме із запропонованих варіантів підходить найбільше?! Відповісти на це питання неможливо, орієнтуючись тільки на зовнішні фактори, тим більше, що в сучасних реаліях ми стаємо свідками того, як в результаті культури споживання знецінюється особистість, розмивається важливість знання про себе. Тому потрібен дещо інший підхід, а саме: скрупульозна оцінка своїх мотивів, інтересів, уподобань і захоплень. Для того щоб приступити до цього оцінювання, відкидаючи всі забобони, потрібно мати орієнтир, і цим орієнтиром виступає сама людина. Однак, щоб стати орієнтиром для самого себе, означає, перш за все, довіряти собі. Розгляд феномену «довіра до себе», в контексті смисложиттєвого самовизначення, повертає людині міру визначеності в текучому і мінливому світі. У процесі дослідження нам вдалося зіставити наявність довіри до себе і задоволеність власним життям. Завдяки проективним методикам ми створили безпечні умови для роботи з «болючими темами», уникаючи труднощів з включенням захисних механізмів. Досліджувані, які отримали високий показник довіри до себе, відрізнялися високим показником задоволення власним життям. Таким чином, ми можемо стверджувати, що саме довіра до себе є наріжним камінням смисложиттєвого самовизначення.