Мета дослідження – здійснити теоретичний аналіз проблем формування бандурної техніки у практичному аспекті опанування та застосування різноманітних виконавських прийомів у художній інтерпретації. Бандурне виконавство як вагома складова сучасного мистецького простору перебуває на етапі теоретичного осмислення та пошуку механізмів практичного втілення технічних, рухово-ігрових засобів для досягнення мистецької довершеності широкого спектра багатожанрового та різностильового репертуару. Методологія дослідження. Застосовано системний підхід, за допомогою якого обґрунтовано, що ігрові рухи бандуриста функціонують у системі художнього процесу, обумовленого специфічними об’єктивними особливостями гри на бандурі. Також використано порівняльно- аналітичний підхід. Наукова новизна дослідження. Опанування модерною бандурою тим і складне, що специфіка цього інструмента вимагає дуже тонкої, філігранної диференціації у функціонуванні м’язів; особливого підходу до звукоутворення у досягненні бандурного звукоідеалу; широкого використання арсеналу сучасних сонорно-колористичних засобів, новітніх прийомів гри тощо. Розглянуто механізми взаємодії музичного мислення, уяви, слухового контролю, встановлення слухомоторних зав’язків, контакту зі струнним рядом для реалізації звукоідеалу контексту твору. Проаналізовано основні підходи у формуванні базових елементів віртуозності – «мілкої» техніки та «крупної» техніки. В центрі уваги знаходяться дослідження, присвячені аналізу психології музичного мислення, фізіології ігрового руху, аплікатурних принципів і розробки спеціальних вправ, що відповідають особливостям звуковидобування в інтерпретації сучасного бандурного репертуару. Висновки.Виявлено, що контакт з бандурним струнним рядом змінюється залежно від характеру музики, темпу, динаміки й фактури. Розкрито специфіку взаємозалежності доцільності вибору ігрового прийому і якості звукового результату. Визначено, що виконавський рух, обумовлений об’єктивними особливостями гри на бандурі, це процес, спрямований на досягнення звукової мети. З’ясовано, що у виконавському процесі мистецька складова і художньо-рухова реалізація відбуваються одночасно, взаємозумовлюючи і підсилюючи одна одну, утворюючи цілісне мистецько-художнє явище.