Мета статті полягає у висвітленні динаміки змін географічної ситуації в пониззі Дніпра, зокрема на Кінбурнському півострові в античний час і освоєння регіону на фоні грецької колонізації Нижнього Побужжя. Під час написання статті застосовані загальнонаукові методи та системний підхід до вивчення писемних та археологічних джерел. Наукова новизна полягає в порівнянні археологічних і давньогрецьких літературних джерел із палеогеографічними даними, що дало змогу відновити природні умови в античний час у районі Буго-Дніпровського лиману і значно доповнити уявлення про формування греко-варварських зв’язків у регіоні. Висновки. Природні умови в районі Буго-Дніпровського лиману неодноразово змінювалися протягом останніх тисячоліть, що було пов’язано із коливанням рівня Чорного моря. З античного часу Кінбурнський півострів був відомий в античній літературній традиції, але мав зовсім іншу конфігурацію берегової лінії й був вкритий листяним лісом. Наприкінці VII ст. до н. є. на березі одного з рукавів дніпровської дельти з’явилося поселення, яке за своїми морфологічними ознаками було визначено як тимчасове сезонне торжище, на якому в теплу пору працювали ремісники – вихідці із Подніпров’я, Балкан, Північного Кавказу й навіть далеких східних областей. Затухання життя на торжищі було пов’язано із заснуванням Ольвії, де прибулі здалеку ремісники могли затримуватися на тривалий час, не залежачи від сезонних змін погоди й орендуючи приміщення для облаштування там тимчасових майстерень. З Ольвії ці майстри могли розповсюджувати свою діяльність і на поселення хори, про що свідчать поодинокі зношені ливарні форми на деяких із них, а також поховання варварського ливарника в Марицинському могильнику неподалік від Ольвії. Після від’їзду майстрів у приміщеннях прибирали і всі рештки майстерень скидали в покинуті льохи або ями, подібні до тієї, що була розкопана в 1982 р.