Вступ. Нині Україна, поряд з іншими країнами світу, визначає освіту як стратегічну й одну із найважливіших цілей держави. Так, молода людина, яка здобула вищу освіту вважається більш конкурентоспроможною на ринку праці, оскільки володіє тим комплексом навичок і знань, які формують її потенціал. Такий потенціал насамперед має бути основою істотного покращення економічного й соціального становища як людини окремо, так і суспільства в цілому. В рамках забезпечення кількісних і якісних характеристик людського потенціалу, посилюється актуальність дослідження сучасних проблем управління освітньою системою. Мета і методи. Мета статті полягає у виокремленні основних заходів і дій держави у напрямі формування політики управління освітнім процесом в Україні. У дослідженні нами використано емпіричний і системний підходи, згідно з якими процеси формування політики управління освітнім процесом, що застосовуються нині, проаналізовано у взаємозв’язку та розвитку. Також використано економіко-статистичні методи. Результати. Досліджено сучасну систему управління освітнім процесом, визначено рівень ефективності державної реформи децентралізації саме в секторі освіти. Виявлено проблему катастрофічної відірваності системи освіти від ринку праці. Обґрунтовано доцільність використання інструментів імплементації дуальної системи освіти для вирішення зазначеної проблеми. Висновки та обговорення. Наукова новизна одержаних результатів полягає у виокремленні основних напрямів формування політики державного управління освітнім процесом. Використання запропонованих підходів та практичних рекомендацій дозволить підвищити якість освіти та знизити рівень молодіжного безробіття.