Вихідним сучасним визначенням поняття «психіка» є протиставлення її світу матеріального. Однак еволюція психологічних знань свідчить, що таке ставлення до психіки, або – душі, було не завжди: довгий шлях від древніх анімістичних поглядів, через психофізичну єдність та психофізичний антагонізм, до психофізичного паралелізму пройшла психологія у трактуванні природи психічного. В результаті «душа» перетворилася на «психіку», і цьому перетворенні втратився сакральний сенс феномену «душевність». Діалектичний підхід закріпив за психікою статус чогось протилежного матерії, що відокремило науку психологію від інших наук (крім фізіології), заперечивши використання знань з інших галузей наукового пізнання, фізики зокрема. Однак саме з цієї галузі сучасна психологія отримала такі факти, які дозволили поставити психіку в один ряд з іншими фізичними феноменами. А саме: надбання квантової фізики доводять про існування в кожної матеріальної частинки, з якої складається вся існуюча речовина, додаткового компоненту, який відповідає за створення кожного нового елементу Всесвіту. І саме цей компонент є не тільки основою еволюції в планетарному масштабі, про що передбачав французький еволюціоніст П’єр Тейяр де Шарден, саме він (компонент) визначає межу між живою та неживою матерією, між людиною та твариною. Доведення наявності інформаційно-енергетичної основи в елементарних частинках, здійснене Віктором Дмитровичем Пликіним, дозволяє визнати наявність нематеріального компоненту в матеріальній речовині, тобто – припустити присутність душі в кожному тілі. В результаті, заперечення матеріалістичної науки щодо існування ідеалістичних неділимих субстанцій із самосвідомістю терпить крах. А це означає, що в дослідженнях психіки людини треба відмовитися від застарілих фізіологізованих трактовок психічного і розширити наше розуміння «психічного» до меж всезагальності душі.