Мета дослідження – осмислити можливі потенційні площини представлення соціального танцю в українській хореографії; виявити основні вектори до історичних умов його розвитку як самостійні осередки хореографічного мистецтва; виділити і окреслити ключові характеристики соціального танцю; сформувати визначення терміну соціальний танець. Методологія. Загальнонаукові методи об’єктивності, історизму, порівняння та системності. Метод об’єктивності й історизму надав змогу простежити передумови, основні етапи становлення та розвитку соціального танцю. Порівняльний метод застосовувався в дослідженні при аналізі спортивно- бального та соціального танців, що дає можливість виявити власне спільні та відмінні риси. Системний підхід дозволив комплексно підійти до досліджуваної проблематики. Важливими елементами системи виступають взаємозв’язки її частин – структурні елементи побутового, бального фольклорного танцю. Метод спостереження використаний для синтезування соціального танцю, що виявив його інтернаціональний характер і водночас засади національних і стильових параметрів. Наукова новизна: узагальнено наукові дослідження із соціального танцю у мистецтвознавчому дискурсі ХХ–ХХІ ст.; окреслено специфіку соціального танцю у новітніх художньо-мистецьких формах; уточнено понятійно-категоріальний апарат опису соціального танцю. Висновки. Соціальний танець як похідний у бального та фольклорного танців сформував свої відповідні форми, які майже за столітню історію розвитку виробили прості і доступні канони виконання, манери, положення виконавців у парах та основні спрощення танцювальних кроків,...